Театр з правильної літери
"Іду на Ви!" – попереджав колись своїх ворогів легендарний київський князь Святослав – і всі усвідомлювали безкомпромісність його войовничих намірів. «Іду на Я!» - повідомляє сьогодні своїх друзів прогресивний одеський театрал – і всі усвідомлюють бездоганність його естетичного смаку. Тому що прийти на «Я» у Всесвітній клуб одеситів – це означає подарувати собі 50 хвилин справжньої театральної насолоди та духовну їжу для багатогодинних приємних та корисних філософських роздумів. Адже «Я» – це назва нової поетичної вистави театру «К» (ось так, без зайвих букв і робиться справжнє мистецтво в Одесі).
Для тих, хто не в курсі: театр «К» - це творчий проект чудової одеської актриси Карини Шрагіної-Кац, що існує вже багато років. Одеські театрали полюбили Карину давно: на її творчому рахунку низка яскравих різнопланових ролей у виставах Одеського академічного театру ляльок та інших одеських театрів, співпраця та партнерство з видатними режисерами та артистами різних поколінь – Михайлом Кацем, Семеном Крупником, Геннадієм Скаргою, Левом Котляром, Сергієм Юрковим, Ігорем Геращенком та багатьма іншими. Цього року цей список поповнився новим цікавим ім'ям – Влад Бортник.
Саме Влад (Володимир) Бортник допоміг Карині втілити у життя її нову творчу ідею та виступив режисером-постановником моновистави «Я». І на заваді цьому не стала навіть відстань майже у дві тисячі кілометрів: адже режисер зараз живе в німецькому місті Кельні, а актриса – в Одесі. Але, благо, сучасні технології дозволяють спілкуватися та творити онлайн – по відеозв'язку: саме в такому режимі і йшла робота над створенням спектаклю, що стало для Карини та її театру «К» унікальним досвідом. Постановочні ідеї Влада Бортника допомогла втілити колега Карини по трупі Одеського театру ляльок Любов Солдатова, яка взяла на себе функції режисерки-асистентки та звукорежисерки. Сценографію та світлову партитуру моновистави створив художник Євген Стоєв. А відправною точкою та літературною основою вистави стала поезія незабутнього одесита Іллі Рейдермана.
Ілля Ісаакович Рейдерман (1937-2022) – видатний одеський журналіст, педагог, філософ та поет, автор шістнадцяти збірок віршів. Поетична збірка «Я» була видана в 2011-му році – а у 2025-му саме вона стала найбільш співзвучною сьогоднішньому настрою Карини і була покладена в основу однойменної вистави, прем'єра якої відбулася в червні цього року на сцені Всесвітнього клубу одеситів (червень – традиційний місяць прем'єр театру «К»: адже саме цього місяця народилася його твориця, яка взяла за правило відзначати настання кожного нового року життя свіжою прем'єрою). Вистава не стала одноразовою творчою акцією – за минулий період вона була показана на сцені ВКО вже три рази, і ще один показ відбувся у художній галереї «Artodessa» в Одеському міському саду. І, судячи з крайнього показу у ВКО, що відбувся 25 вересня, і знов зібрав аншлаг, виставу чекає ще не один повтор: інтерес до неї глядачів не вщухає, а тільки посилюється.
Що ж таке "Я" і чому, власне, "Я"? Це перша літера у всіх віршах збірки Іллі Рейдермана, і, відповідно, заголовна літера всіх монологів моновистави, кожен з яких є медитативною міні-сповіддю від першої особи різних, вельми незвичайних персонажів: вустами Карини Шрагіної-Кац із глядачами розмовляють живі істоти, неживі предмети, природні явища та людські почуття. Ми чуємо витончені, сповнені світлого смутку і тонкої іронії сповідальні монологи Горобця, Коня, Хмари, Ангела, Дощу, Осені, Гори, Вина, Рояля, Поета... І не просто чуємо, а проживаємо їх разом з актрисою: завдяки режисерській майстерності та таланту виконавиці монологи органічно перетікають з одного в інший, створюючи цілісний послідовний ліричний сюжет та цілісну картину світу Живої Душі, часом похмурого, тривожного та сумного, але все одно світлого, гармонійного та нескінченно прекрасного. Додайте до цього органічне музичне оформлення, атмосферний візуальний ряд (сценографія Євгена Стоєва в даному випадку мінімалістична, але кожен предмет оформлення, меблів та реквізиту на своєму місці й обігрується повною мірою). Ну і, нарешті, найважливіша деталь цієї постановки – природна краса та унікальна чарівність актриси: Кариною можна милуватися нескінченно, навіть коли вона мовчить, а коли вже говорить віршами чудового поета – тем більш. На мою (і не тільки на мою) думку, ця робота Каріни – одна з найкращих в історії театру «К», - той випадок, коли всі зірки зійшлися.
Було б лукавством сказати, що ця постановка взагалі не має недоліків. Має. Один, але дуже суттєвий недолік: спектакль дуже швидко закінчується, 50 хвилин насиченого сценічного часу пролітають непомітно, на одному подиху – а хочеться ще й ще. Проте, гаснуть сценічні ліхтарі, запалюється світло в залі, закінчуються оплески – і доводиться залишати цей гармонійний та добрий світ поезії та театру, йти у сьогоднішнє, хаотичне та недобре життя.
Але, благо, як сказано в одній із п'єс мого сусіда у глядацкій залі на крайньому показі вистави, одеського драматурга Олександра Марданя: «Життя відрізняється від театру тим, що в театр можна повернутися». І це саме той випадок: у цей театральний простір, на цю виставу хочеться повертатися, переглядати та обмірковувати її повторно, знову і знову говорити собі: «Іду на «Я» – і всім рекомендую зробити те саме!». Сподіваюся, улюблений Всесвітній Клуб Одеситів ще неодноразово надасть усім нам таку можливість.
Юрій Ющенко
P.S: Символічно, що цей вдалий у всіх сенсах спектакль народився саме цього року: 2025-й – рік 80-річного ювілею Михайла Каца (1945-2004), незабутнього одеського режисера, художника і чоловіка Карини, людини, яка сформувала її як актрису та ментально стояла біля витоків театру «К». Закономірно, що спектакль присвячений його світлій пам'яті.
